Вона

Вона зрадлива й не покірна,

Він залишивсь без майбуття,

Вона примхлива і не вірна,

А він покінчив із життям.

Вона доводила до стінки,

Безжально психіку його,

А він прижить не міг без неї,

Вона все зраджує його.

Ось похорон уже підходить,

Котилась крапля по щоці:"Пробач мене якщо ти зможеш,та ти  мене же зрозумій".

-Вона невтомно говорила,

Красніли очі від біди,

Вона невдовзі зрозуміла,

Що не вернуть його сюди.

Він у труні лежит невтомно,

Такий красивий,ніжний він,

Вона його поцілувала,

Сльоза упала із щоки.

Вона стояла біля нього,

Кричала,плакала вона,

Вона не може жить без нього,

І в ней з'явились почуття.

Бог сумно дивиться на землю,

Він бачить плачь отой гіркий,

Він хлопцю душу повертає,

Він несподівано ожив.

І вона щиро здивувалась,

І по щоці текла сльоза,

Вона від радощів ридала,

Що рідна їй людина ожила.

Вона говорить:"Ти прости,я тоді ще не кохала,

але тоді коли помер ти,

я зрозуміла,що втрачала.

Втрачала рійдну я людину,

Яку кохала все життя,

Але тоді я ще незнала,

Що залишусь без майбуття,

бо все життя-це ти".

Вони невдовзі помирились,

І більш ніколи не сварились,

І вона точно зрозуміла,

Що лише його завжди любила.