Ой, не кидай, дівчинонько...

Ой, не кидай, дівчинонько,

свою батьківщину,

ой, бо ти будеш чужая

у чужій країні,

бо будеш птахів благати

взяти із собою,

мов: «Не знаю на чужині

я того спокою.

Заберіть же в Україну,

де цвіте калина,

там чекає рідна мати,

там моя хатина».

Ой, вернешся на Вкраїну,

мила дівчинонько.

Приголубить стара мати

свою рідну доньку.

Та ніхто більш не пригорне:

інші не чекають,

бо на рідній Україні

стала ти чужая.

Ой, ітимеш поленьком —

і не привітають,

близькі люди, йдучи поруч,

тебе вже не знають.

Ой, не кидай, дівчинонько,

свою батьківщину,

бо ти будеш чужинкою

в рідній Україні.